НАШІ ЗЕМЛЯКИ - УЧАСНИКИ АТО

Ігор Момот

Ігор Федорович Момот (18 серпня 1965— 11 липня 2014)— український прикордонник. Генерал-майор (посмертно) Начальник Навчального центру підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України м. Черкаси, селище Оршанець. Начальник мотоманевреної групи Державної прикордонної служби України. Заступник начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Біографія

Проходив службу в Афганістані заступником начальника по політичній частині мінометної батареї 1ММГ 47 прикордонного загону. Згодом служив помічником начальника політвідділу з комсомольської роботи Керкинського прикордонного загону, до 1990 року. В складі групи політпрацівників Червонопрапорного середньоазійського прикордонного округу у лютому 1990 року перебував в Баку, був в Нахічевані, за що отримав другу медаль «За відзнаку в охороні Державного кордону СРСР». З 1990 по 1992рр.— служив заступником начальника з політичної частини Першого прикордонного загону в районі Ширам.

В Україні служив на посадах коменданта Котовського прикордонного загону та начальника Ізмаїльського прикордонного загону, яким командував 3,5 роки. Отримав юридичну освіту. Був заступником начальника оперативного управління в центральному апараті Державної прикордонної служби України в Києві.

Очолював Навчальний центр підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України м. Черкаси, селище Оршанець.

Після ускладнення ситуації на українсько-російському кордоні Ігор Момот особисто сформував та очолив мотоманеврену групу Навчального центру підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби. Група виконувала завдання з охорони державного кордону на найбільш вразливих ділянках. Підрозділ під командуванням полковника Ігоря Момота неодноразово вступав в бій з незаконними військовими формуваннями, в районах населених пунктів Дмитрівка, Маринівка і Амвросіївка Донецької області.

Заступник начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Ігор Момот загинув в зоні АТО в Луганській області в районі пункту пропуску державного кордону «Довжанський» під час обстрілу з установки «Град» позицій українських прикордонників 11 липня 2014 року.

12 липня 2014 року Президент України Петро Порошенко посмертно присвоїв військове звання генерал-майора заступнику начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України полковнику Ігорю Момоту та зазначив, що ім'я Ігоря Момота буде присвоєне одній з прикордонних застав України.

Вшанування пам'яті

У селі Руська Поляна на честь Ігоря Момота назвали вулицю. Відтепер вона називається «Вулиця Генерал-майора Момота».

7 жовтня 2014 року указом Президента України Петра Порошенка Навчальному центру підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України присвоєно ім'я генерал-майора Ігоря Момота.

У м. Черкаси школі №26 за адресою: м. Черкаси, вул. Маршала Батицького, 15, присвоєно ім'я І.Ф. Момота, а у приміщенні школи відкрито пам'ятний музей і меморіальну табличку імені Генерал-майора Ігоря Момота.

20 листопада 2015 року рішенням Харківської міської ради вулиця Третього Інтернаціоналу у м.Харків перейменована на вулицю Генерала Ігоря Момота.

На будівлі Харківської ЗОШ №88 встановлено пам’ятну дошку на честь Ігоря Момота.

.


Руслан Плоходько

Плохо́дько Русла́н Володи́мирович (нар. 14 січня 1975, Харків, СРСР— пом. 2 травня 2014, Слов'янськ, Україна)— український військовик, підполковник (посмертно), командир вертолітної ланки 16-ї окремої бригади армійської авіації 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України. Загинув в ході антитерористичної операції в Слов'янську (Донецька область).

Життєпис

Руслан Плоходько народився у Харкові. Служив у 16-й окремій бригаді армійської авіації 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України (Броди, Львівська область). Крім того, проходив службу у миротворчому контингенті України в Ліберії та ДР Конго. У січні 2007 року отримав чергове військове звання «майор». Нагороджений медаллю ООН «UNMIL».

2 травня 2014 року під час антитерористичної операції на сході України поблизу міста Слов'янськ за допомогою переносних зенітних ракетних комплексів було збито два вертольоти Мі-24 Збройних сил України, які здійснювали повітряне патрулювання у визначеному районі. В результаті обстрілу п'ятеро офіцерів Збройних сил України, серед яких був і Руслан Плоходько, загинули, один отримав поранення. У Плоходька залишилася дружина та двоє дітей— син 2004р.н. та донька 2011р.н. Похований на центральному кладовищі міста Броди поряд із загиблим бойовим товаришем Сергієм Руденком.

Нагороди
  • Орден Богдана Хмельницького Iст. (2014, посмертно)
  • Медаль «15 років Збройним Силам України»
  • Медаль «За сумлінну службу» IIIст.
  • Пам'ятний нагрудний знак «Воїн-миротворець»
  • Медаль ООН «UNMIL»

Олег Березовський

Оле́г Володи́мирович Березо́вський— старший лейтенант Збройних сил України

Життєпис

Захоплювався грою на фортепіано, малюванням. Займався бойовими мистецтвами − боксом, кікбоксингом, тайським боксом, тхеквондо. Неодноразовий чемпіон України з кікбоксингу та тайського боксу. Закінчив навчання у Академії внутрішніх військ МВС України.

Служив у Дніпропетровському батальйоні з конвоювання та охорони підсудних. Займав посади командира взводу, заступника командира роти з виховної роботи. Пройшов відбір до спецпідрозділу, командир бойової групи.

3 липня колона з 6 бронемашин Національної гвардії вирушила в напрямі села Миколаївка поблизу Слов'янська, маючи завданням зайняти оборону у вказаному квадраті, одночасно провівши розвідку місцевості. Під час руху руху колона кілька разів потрапляла під незначні обстріли терористів. Близько опівдня транспортна колона наштовхнулася на засідку сепаратистів, котрі почали здійснювати круговий розстріл. Вояки почали на ходу відстрілюватися, Березовський з автомата вів вогонь через бійницю другого БТР-а. У корпус бронемашини влучив снаряд, пролунав вибух, Олега оглушило та осліпило. Коли він оговтався від шоку та відкрив очі, побачив, що не має кистей рук.

Прооперований в лікарні міста Лиман, на подальше лікування перевезений до Харківського військового госпіталю. На той час його батьки не знали, що син на війні. 8 липня доправлений літаком до Центрального госпіталю Міністерства оборони в Києві.

Олегом опікуються волонтери, генерал Полторак при врученні ордена пообіцяв, що найсучасніші протези кистей рук будуть придбані за державний кошт.

Нагороди

15 липня 2014 року— за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений— нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

***

Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня, військовослужбовець одного із загонів спеціального призначення Національної гвардії старший лейтенант Олег Березовський − людина, про яку варто написати книгу. Книгу не тільки про офіцерську відвагу, витримку, героїзм, а й про незламність духу, віру в себе, здатність вистояти перед найсуворішими випробуваннями долі. Адже у свої 24 роки, пройшовши війну на Сході країни, втративши у бою кисті рук, спецназівець має жагу до життя та любить свою Вітчизну, за яку проливав кров…

Олег Березовський народився і виріс у Харкові. З дитинства у хлопця проявилися різні таланти − він успішно займався музикою (грав на фортепіано), добре малював. Проте мрією Олега було стати військовим, і не просто військовим, а бійцем якогось елітного підрозділу спеціального призначення. Для цього він завзято займався спортом, особливо бойовими мистецтвами − тхеквондо, тайським боксом, кікбоксингом, боксом.

Після школи юнак вступив до Академії внутрішніх військ МВС України. Одягнувши лейтенантські погони після завершення навчання, Олег Березовський продовжив службу у дніпропетровському батальйоні з конвоювання та охорони підсудних. Обіймав посади командира взводу, потім заступника командира роти з виховної роботи. Коли ж дізнався, що у тоді ще Центральному територіальному командуванні ВВ формується загін спеціального призначення, подав клопотання про перевід до омріяного спецназу. Старший лейтенант Березовський, на той момент вже неодноразовий чемпіон України з кікбоксингу та тайського боксу, успішно пройшов відбір до спецпідрозділу і обійняв посаду командира бойової групи (до речі, тест із фізичної підготовки із надважкими нормативами офіцер складав особисто командиру загону спецпризначення, який поставив собі за мету відібрати кращих із кращих і безжально відсіював десятки кандидатів у «специ»).
Наказу відбути у зону антитерористичної операції старший лейтенант Олег Березовський чекав як належного − спецназ має бути там, де «найгарячіше». Війна на Сході залишила в Олега безліч спогадів. Проте найбільше і, мабуть, назавжди у пам'ять йому врізався його останній бій.

Зранку третього липня колона з шести бронемашин Нацгвардії, в одній із яких був і старший лейтенант Березовський, вирушила у напрямку села Миколаївка Донецької області. Завданням гвардійців було дістатися вказаного квадрату і зайняти там оборону, паралельно провівши розвідку місцевості. Протягом руху колона кілька разів потрапляла під незначні обстріли бойовиків. Коли ж близько опівдня військовослужбовці НГУ наблизились до пункту призначення, потрапили у справжню біду − сепаратисти влаштували засідку і відкрили по військовим правоохоронцям шквальний вогонь.

− Буквально за лічені хвилини у бронетранспортер, який йшов першим у колоні, влучили близько десятка пострілів з гранатомета, − пригадує Олег Березовський. − Мій бронетранспортер йшов другим. Ми почали на ходу відстрілюватися, зокрема, я з автомата Калашникова вів вогонь через бійницю. Аж раптом у корпус бронемашини якраз біля мене влучив снаряд. Пролунав вибух: автомат понищило, мене ненадовго оглушило та осліпило. А коли трохи оговтався від шоку і відкрив очі, побачив, що мені відірвало кисті рук…

Пораненого офіцера доправили до Центральної лікарні міста Красний Лиман, де його одразу прооперували, а звідти перевезли до Харківського військового госпіталю. Власне, коли старший лейтенант Березовський вів свій останній бій, а потім опинився у краснолиманській лікарні, батьки навіть не здогадувалися про те, що він у зоні АТО − офіцер просто не сказав їм про своє небезпечне відрядження, щоб вони не хвилювалися. Батько Олега дізнався, що із сином сталося лихо, коли його вже транспортували до Харкова. А матір героя побачила свою дитину лише 8 липня, коли старшого лейтенанта Березовського мали літаком доправляти у Київ, до Центрального госпіталю Міністерства оборони.

Про що казати, поранення сина стало для його батьків великим ударом − у будь-якої матері буде боліти серце за сина, який опинився на межі життя та смерті. Єдине, що хоч трохи заспокоює рідних Олега, це те, що у столиці він знайшов всебічну підтримку від командування Нацгвардії, товаришів по службі, волонтерів. Зокрема, офіцер безкоштовно отримує всі необхідні ліки. А командувач Національної гвардії генерал-лейтенант Степан Полторак, коли 24 липня відвідав Олега у шпиталі, щоб вручити йому орден «За мужність» ІІІ ступеня, зазначив, що найсучасніші протези кистей рук офіцеру придбають за державний кошт.

Безумовно, велике значення для Олега Березовського має моральна підтримка. Приміром, до гвардійця постійно приїжджають друзі, причому із деякими з них він не спілкувався роками. Роблять приємні сюрпризи спецназівцю і зовсім незнайомі люди. Так, над своїм лікарняним ліжком Олег почепив листівку, на якій дівчинка, яка одного дня разом із волонтерами несподівано завітала до нього у гості, написала: «Горжусь тобой! С любовью, Ева». Дитина, дізнавшись про подвиг старшого лейтенанта Березовського, як могла цими словами висловила повагу, захват мужністю героя, хотіла у такий спосіб подякувати офіцеру за те, що він воював і за її щасливе майбутнє, і за світле завтра всієї України...

Капітан Андрій ШАПОВАЛ

За матеріалами мережі Інтернет

Кiлькiсть переглядiв: 20

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.